«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітники Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини й грецького письма.

Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.

В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.

Слов’янська писемність і культура належать до найдавніших у Європі. Як

доводять вітчизняні та зарубіжні вчені, писемність народу, що прийшов з Азії і

розселився по Дунаю, Дністру, Бугу, Дніпру та Віслі виникла задовго до прийняття

християнства. Задовго до того часу, яким датовано перші писемні пам’ятки, що

дійшли до наших днів. Якщо ж, наприклад, говорити про народ, який пізніше став

називатися українцями, то писемність на його території була відома ще русам

антського періоду. Сусіди русів зазначали, що на берегах Дніпра писали «чьртами и

ръзами». Який вигляд мало це письмо? На це запитання нинішні вчені однозначної

відповіді не знаходять.

Створення нинішньої абетки, якою користуються слов’янські народи,

пов’язують з іменами візантійських проповідників християнства, болгарів за

походженням, Кирила та Мефодія.

Костянтин – Кирило (827 – 869 рр.) був не лише видатним візантійським

дипломатом та проповідником вчення Христа, але й видатним письменником. Він

автор творів «Передмова до Євангелія», «Віршові молитви», «Полемічні бесіди»,

«Розповідь про відкривання мощей Климента Римського», «Гімн Климентові

Римському», «Писання про правдиву віру», низки перекладів.

Його старший брат Мефодій (Методій), дати життя бл. 815-885, уславився як

автор твору «Канон на честь Димитрія Солунського» та численних перекладів з

грецької.

У процесі творення Кирилом та Мефодієм слов’янської абетки певне значення

мала поїздка Кирила до Херсонесу. Близько 860 року Кирило (його ще називали

Костянтином-філософом), за дорученням візантійського імператора їздив до Хазарії.

Країна ця була розташована у причорноморських і прикаспійських степах, сусідила

з Руссю. Як свідчить «Житіє Костянтина-філософа» по дорозі до Хазарії він

зупинявся в Херсонесі, де «обрете же ту Евангелие и Псалтырь, Роусьскими

письмены писано, и человека обреть, глаголюща тою беседою, и беседовавъ с ним в

силу речи приемь, своей беседе прикладая различни письмень гласнаа и согласнаа и

к Богу молитву творя, вскоре начать чести и сказати и мнози ся ему дивляху».

Видатні вчені сучасності розглядали це висловлювання як вказівку на те, що в

Херсонесі (давноруське місто Корсунь) тоді вже існувала якась слов’янська

писемність, її й використали згодом брати-проповідники при створенні нової

абетки.

Слід нагадати, що існувало дві давньослов’янські абетки, якими

користувалися християнські проповідники – глаголиця та кирилиця. Глаголиця була

розповсюджена у X-XI ст.ст. переважно у західній частині Балканського півострова

та у Великоморавському князівстві, де проповідували брати. Кирилиця була

створена дещо пізніше. В основу абетки було покладено грецьке письмо. Кирилиця

була розповсюджена у південних, східних та західних слов’ян.

Створення уніфікованої для усіх слов’ян писемності мало велике значення в

історії країн південно-східної Європи, зіграло, зокрема, позитивну роль у зміцненні

зв’язків українського та болгарського народів, їх державності.

Розвиток культури Київської Русі відбувався самобутнім шляхом, але на той

час під благотворним впливом болгарської писемності та культури в цілому. Багато

які книги, не лише богослужебні, спочатку перекладалися з грецької на

старослов’янську мову болгарськими просвітниками.

У давньоруських літописах є згадки про відкриття при князівських дворах

шкіл для дітей бояр, де викладали ченці-просвітники.

У цілому ж, саме в період Х-ХІІ ст.ст. були закладені основи тих дружніх

взаємовідносин наших народів, що в подальші віки успішно розвивалися.

У ХІ ст. на Русі був широко відомий збірник болгарського царя Симеона

«Златоструй» – звід обґрунтувань влади царя, а також пов'язаний з іменем царя

Симеона «Ізборник Святослава», – своєрідна енциклопедія того часу з питань

зоології, ботаніки, медицини, мінералогії, космографії, логіки і граматики.

Переймаючи багато цінного з культури давньої Болгарії, самобутня культура

Київської Русі, починаючи з ХІ ст., своєю чергою також впливає на культуру

Болгарії. За Дунаєм поширюються житія руських святих – Ольги, Бориса і Гліба,

Феодосія Печерського та ін.

Великого значення набувають не лише для Русі, але й для усього слов’янства

чудові взірці давньої літератури: «Повість временних літ», «Слово о полку

Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха, звід законів «Руська правда».

Культурний взаємовплив здійснювався на той час різними шляхами і

найперше через особисті контакти давньоруських і болгарських просвітників,

шляхом безпосереднього спілкування населення на нижньому Дунаї, вихідців з Русі

і Болгарії, в монастирях Костянтинополя і Афона.

Благотворний взаємовплив проявлявся також у сфері мистецтва, насамперед, в

архітектурі, живопису, церковно-півчому мистецтві, в художніх ремеслах, народній

творчості в цілому, в побуті. Християнська культура, привнесена з Візантії через

Болгарію, зазнавала впливу корінної культури слов’ян.

Творилося нове мистецтво, що пережило віки. Знайомство з такими

видатними спорудами культової архітектури XI-XIV ст. як Софійський собор, Золоті

ворота, церковно-соборний ансамбль Києво-Печерської лаври у Києві і Боянська

церква у Софії, церква Сорока мучеників у Тирново, церкви святих Івана

Хрестителя, Стефана, архангелів Михаїла і Гавриїла, храм Вседержителя в Несебрі

тощо дозволяє говорити про спільні риси, зокрема, в способі змішаної кладки стін,

при якому ряди каменю і цегли чергуються, а також у внутрішньому художньому

оформленні приміщень, що проявляється в схожості мозаїки і фрескового живопису

іконопису і стінопису, за стилем і змістом, за художнім виконанням,

розташуванням, за характером виробів художнього ремесла. Писати про впливи і

взаємовпливи можна багато. Це тема не однієї публікації.

(Валерій ТРОХЛІБ)

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 

 

  

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події


© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности