«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

НАТАЛЯ ЗАВГОРОДНЯ - історія успіху

У великому, переважно жіночому, колективі центральної бібліотечної системи є жіночка, якій тихо заздрять практично всі колежанки.

Заздрять тому, що вони весь час на дієтах, жорстко мучать себе відмовою від ласощів, контролюють вагу та страждають коли вона рветься вгору (а вона таки рветься, буквально від одного погляду на тістечко…) Завідувачка бібліотеки ім. Всеволода Нестайка, Наталя Володимирівна Завгородня, на все це дивиться з великої дзвіниці – їсть все підряд, коли захоче п'є кока-колу, а найголовніший злочин перед світовим жіноцтвом – вона темними ночами може вільно відвідувати холодильник. Яскрава, струнка, витончена Наталя зі сторони виглядає мов випускниця середньої школи перед вступом до ВНЗ.

Дійсно, — посміхається Наталя, — для мене проблема не схуднути, а навпаки, набрати вагу, мабуть, гени такі…

Але, не дивлячись на дівочу витонченість ні за що не здогадаєтесь як Наталю проміж себе шанобливо звуть колеги – «Арнольдівна»! - З натяком на всім відомого колишнього губернатора Каліфорнії… Це не тільки тому що вона активно займається спортом та може, коли треба, як той мураха потягти на себе вагу не менше 50 кг заради справи (бібліотека має на своєму рахунку переїзд), а ще і тому, що як справжній могутній локомотив, невичерпне джерело креативу, нових ідей та натхнення — вона створює особливу атмосферу у своїй рідній бібліотеці. Атмосферу, яку беззаперечно відчувають усі, хто заходить в гості до «Нестайка»… Тут якось відразу розумієш, що тобі щиро раді. Тут ласкаво затишно, але не завжди – іноді буває таке бешкетування – це коли на культурні заходи приходить малеча з навколишніх шкіл та садочків. Зараз, коли в державі режим карантинних обмежень — не так часто, а до того – цегляні стіни закладу буквально кожен день тремтіли від щасливого дитячого вереску. Бо крім серйозних, пізнавальних, навчальних, розвиваючих заходів в бібліотеці завжди мають місто ігрові та розважальні, рухливі перерви…

Як вийшло, що така красуня замість того, щоб стати актрисою, чи як модель прикрашати собою сторінки фешн журналів, стала бібліотекаркою? – ставлю нескромне питання…

- Мала мрію. Для мене книга завжди була нагородою – любила читати. Мої дід з бабусею жили у Золотому колодязі, таке відоме село, може знаєте – Ще Петро І у ньому зупинявся проїздом, відпочивав та місцеву горілку, пробачте, воду, пробував… Я у них частенько гостювала – допомагала по господарству, саджати картоплю, полола, пасла скотину, уявляєте, навіть можу корову доїти… Так от, після фізичної праці на природі, мені дуже подобалося десь на веранді трошки відпочити з книгою в руці. Читала все підряд – класику, детективи, романи… Пам’ятаю у класі, мабуть, сьомому ми з подругою писали твір на тему ким хотіли б працювати в майбутньому, обидві одночасно написали – в бібліотеці. У мене вийшло, а подруга знайшла інше покликання – працює логопедом,  допомагає діточкам.

Перший раз у перший клас

- Цікаво, а хто були ваші батьки, вони вам якось допомагали в вашому виборі майбутнього?

- Матуся — Олександра Іванівна, багато років працювала перекладачем з французької в патентному бюро на машинобудівному заводі, потім в школі – викладачем. Не знаю як нині, а тоді підприємство мало ділові зв’язки з багатьма країнами Європи, Америки, Азії та Африки. Десь там на заводі вона й зустріла своє велике кохання – мого татуся Володимира Олександровича Фоменка. Він корений дружківчанин і, скільки пам’ятаю, все життя працював на машзаводі на різних посадах, що були пов’язані зі зварювальною справою та контролем якості виробів… Я — єдина дитина в сім’ї, тому завжди була у центрі уваги. І, потрібно віддати належне, батьки як могли старалися допомогти моєму розвитку, дома завжди було багато книг, цікавої художньої, науково-пізнавальної літератури, періодичних видань – газет та журналів. А ще на вибір вплинула моя класна керівниця Ніна Сергіївна Кубіч. Вона безмежно любила свій предмет, школу, своїх учнів та разом з батьками була для мене прикладом по життю. Тому у своєму виборі та навчальній підготовці я не сумнівалася – легко з першого разу вступила до Донецького університету на факультет філології.

Студентська молодість

- Для багатьох студентські роки –  найщасливіша годинка в житті, як вийшло у вас?

- Я також не є виключенням. Вчилася, жила в гуртожитку. Спершу, звісно, була трохи шокована – уявляєте, вся така домашня, стримана, на книжках вихована, місцями майже тургенівська панночка з розмаху потрапляє у бистрину насиченого студентського життя… Але нічого, не «втопилася». Допомогли — по-перше, інтенсивне навчання – було дуже мало вільного часу, по-друге, Донецьк – не знаю як нині, а тоді, до війни, було велике культурне місто де працювало безліч музеїв, кінотеатрів, театрів, дуже часто приїжджали з гастролями відомі музикальні колективи, театральні трупи, регулярно проводилися різноманітні виставки, фестивалі, концерти…

В Донецьку

- Не було думки залишитися у Донецьку?

- Звісно, багато моїх однокашників про це мріяли та докладали зусилля, щоб знайти там роботу, місце проживання, я, на відміну від них, була настроєна на повернення. Мені міцно тягнуло до дому.  В Дружківці залишався мій чоловік…

- Як же так вийшло – вчилися, жили там, а заміж вийшли тут?

- Мабуть, доля! Ігор приходився віддаленим родичем моєї подруги. Йому для вступу в інститут був потрібен репетитор з рідної мови. Запропонували мені, дала згоду. Якісного навчання тоді не вийшло,  зате вийшла любов на життя…

 

І зрозуміло чому! Бо з глибини виру великих сірих Наталиних очей виплисти практично неможливо нікому… Яке ж тут навчання та підготовка до вступу!.. Це трапилося вже потім, та це вже інша історія…

Молоді фахівці 

Як розповіла Наталя Володимирівна, коли повернулася до рідного міста, перед нею стало питання куди працевлаштуватися: в школу чи бібліотеку. Як раз тоді в метод відділі Лесі Українки з’явилася вакансія. Це був вересень 2000-го: «В цьому році буду святкувати ювілей 21-річчя бібліотечної праці, — посміхнулася Наталя, — ювілей в сенсі того, що кожен рік в нашій справі дається нелегко».

Спортивне захоплення - Zumba-фітнес

Тут розмова перейшла з особистої на професійну сферу. На думку Наталі Володимирівни, національна культура не може розвиватися окремо від держави. А коли в нашому рідному домі, нашої країні біда, перманентна довгострокова криза разом з війною – страждають всі напрямки життя. Культура, як галузь що в нашій країні завжди фінансувалася по залишковому принципу – особливо. Бібліотеки – як структурні складові культури – теж. Це об’єктивна реальність. Друга реальність – всебічне глибоке проникнення в життя інтернету, гаджетів та інших пристроїв – це вже наша сучасна повсякденність, яка впливає на всі грані існування. Коли книгу можна завантажити та прочитати не злізаючи з дивану – не кожен птах вирішить летіти крізь дві половинки Дніпра, тобто висунутися у мандрівку до бібліотеки. Тому бібліотекарям треба, каже Наталя, пропонувати нові форми взаємодії з читачами. Крім нових книжок мати у скарбниці дещо інше, щоб у бібліотеку було цікаво навідатися й з інших приводів.

З випускниками ШКГ (школа комп'ютерної грамотності)

В Нестайко для цього запрацювали 5 клубів та одна школа комп’ютерної грамотності. Фахівцями установи успішно освоюється напрямок позашкільної освіти, дитячого розвитку, у тому числі вивчення іноземних мов, функціонують аж два дорослих клуби, в яких бабусі, матусі та татусі з дідусями можуть вільно ділитися досвідом виховування малечі (у тому числі), а в межах школи комп’ютерної грамотності – освоювати базові навички володіння чудом сучасної цивілізації – інтернетом та комп’ютером. Крім того, бібліотекарі допомагають ветеранам в онлайн оформленні різного роду довідок, заключення договорів та іншого (диджиталізація крокує теренами!) - далеко не у всіх дома є розвинута молодь, яка подібні виклики вирішує на раз та може щось підказати батькам. Є в бібліотеці і єдиний в місті ляльковий театр з набором унікальних ляльок, які колежанки роками збирали, купували, робили самі, отримували у якості благодійної допомоги. «А ще, — впевнена Наталя Володимирівна, — щоб бути в тренді треба постійно вчитися». Це вона, до речі, й робить – вдосконалює знання іноземних мов, регулярно проходить курси підвищення кваліфікації, за час карантину добре освоїла інтерактивне дистанційне навчання.

Майстер-клас "Голуб миру"

Особливий напрямок – патріотичне виховання, йому в "Нестайко" завжди надавали пріоритетне значення «Ми живемо в чудовій країні з надзвичайно багатою культурою, національними традиціями, у нас  найспівучіша у світі мова – молоде покоління повинно про все це знати, любити та цим пишатися», - переконана Наталя Володимирівна.

Завдяки зусиллям колективу бібліотеки, майже кожне побачення з малечою та шкільним юнацтвом ставало гарним уроком справжньої літературної української мови, маленькою мандрівкою в славетну історію країни, а по-третє – зустріччю з будь-ким з українських відомих митців, письменників (час від часу безпосередньої). «В цьому велика заслуга нашої колежанки та моєї подруги Олени Гацаєвої. Нині вона перейшла на іншу роботу, бажаємо їй успіху, а наше завдання тепер одне – підтримати той високий рівень, який вдалося досягти в цьому напрямку», - поділилася Наталя.

Презентація книги

- Зрозуміло, робота керівника забирає час, але щось треба залишати й на сім’ю, чоловіка коханого. Як у вас на сімейному фронті? Яке блюдо полюбляєте готувати?

- Різні, у тому числі й український борщ – матуся навчила. Виходить непогано з часничком, сальцем, сметанкою, огірочком та чорним хлібом... 

Родина Завгородніх на відпочинку

- Аж самому їсти захотілося! Зрозуміло, чому ви стільки років живете з чоловіком душа в душу…. А ще питання. Припустимо дали вам купу грошей, казали витрачай на що бажаєш. Куди б ви їх витратили?

- Звісно, на допомогу родичам, розв'язати побутові проблеми, на благодійність, а також – в мандри по всьому світу. Дуже любимо сім’єю мандрувати – коли трапляється така можливість, довго не думаємо – миттєво рушимо в дорогу…

Мандри світом - мрії треба виконувати

- Сім’я велика?

- Ні — маленька,- чоловік, син – студент другого курсу ХАІ (дома вже рідко буває, сумую) та кіт Мурчик – велика руда безсоромна, постійно зголодніла 7-річна машина муркотньої доброти…

Машина муркотної доброти - Мурчик

- Кінцеве питання, щоб хотіли побажати землякам, своїм колегам?

- Перед усім мирного блакитного чистого неба, добробуту та здоров’я, а колегам ще й натхнення в роботі – без нього ніяк не можна…

Спілкувався Василь Рамішвілі

Із сином Данилом

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 

  

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події


© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности