«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

15 червня наша люба колежанка Наталя Анатоліївна Кравченко, співпрацівник дитячої бібліотеки ім. Всеволода Нестайка, вийде на заслужений відпочинок.

Для нас це з одного боку трошки сумна звістка, бо за довгі роки сумісної праці звикли до Наталі, її миролюбного характеру, працездатності… З другої - цілком зрозуміло – є велика родина, цілих 7 (!) онуків – юних бешкетників та бешкетниць, з якими рідні буквально «зашиваються». Треба допомогти поки є порох у порохівницях та вистачає сил тримати в руці хворостину (жарт, звичайно, насправді Наталя Анатоліївна мухи не скривдить, не в її характері)… Але в обличчі Анатоліївни бібліотека втрачає досвідченого «бійця-характерника» на фронті вітчизняної культури, справжню чарівницю в умінні розмовляти з дітьми, створювати приємну та лагідну атмосферу доброти та поваги до клієнтів бібліотеки. Нехай вони навіть зовсім маленькі або занадто «нахабненькі» - (такі, трохи баловані екземпляри, теж час від часу приходять до Нестайка). Господь дав їй талант находити мову зі всіма категоріями – від стареньких, що також дуже часто відвідували Нестайка тому, що у ній працювали - школа комп’ютерної грамотності, клуби по інтересах; до маленьких – школяриків молодших класів дружківських навчальних закладів та дитячих садочків. Все тому що має Наталя Анатолівна велике добре серце, якого вистачає на всіх – на відвідувачів, на колег, на сім’ю. Диво, якої доброти людина – наша Наталя Анатоліївна!

- Народилася я в Артемівську, нині Бахмут, - поділилася Наталя,- в робітничій родині. Батько, Анатолій Михайлович, працював все життя водієм вантажівки в дорожньо-будівельному управлінні, матуся, Валентина Іванівна – на скляному заводі.

- Невже в Артемівську було скляне виробництво? Ми всі знаємо про Костянтинівку, знамениті рубінові зірки Кремля, про Бахмут не знаємо…

- Так, дійсно був цілий завод, який займався виробництвом банок, ваз, різного посуду у тому числі відомих всім гранованих не вибиваних 200 мл стаканів. Матуся працювала в ОТК.

Жили, згідно з словами Наталі Анатоліївни, добре, як звичайна радянська сім’я – тяжко працювали, виховували двох доньок (Наталя – старша, Ольга – молодша) та мріяли про щасливу долю дітей. Доньки росли гарними, слухняними, розумними дівчатками. Непогано вчилися:

«Школа 12-річка була поруч, тоді до реформи шкільна освіта одночасно викладалася з різними професіями – токар, швачка, кухар, столяр, тесляр та інші. Випускники виходили вже підготовленими фахівцями… Потім перейшли на більш спеціалізовану систему профосвіти - ПТУ. Після 8 класу поступила в Артемівське педагогічне училище. Вчилася на вихователя дитячого садочку. Після закінчення була можливість залишитися в Артемівську, але молодість, хотілося змін, тому працевлаштувалася в Дружківці – в дитячому садочку «Казка». Незрівнянний був садочок – теплий, затишний, батьки шикувалися в чергу, щоб влаштувати своїх діточок до нашого закладу. На жаль, нині він загублений, залишилися з нього тільки руїни… - тяжко здохнула Наталя Анатолівна, - коли мимо проходжу, серце досі щемить, стоїть занедбаний…

Цей період був один з найщасливіших в житті Наталі – поважна робота, повага колег, любов, яку зустріла вона в кінотеатрі «Івана Франка»: «В прокаті була картина «Океан», досі пам’ятаю (посміхається). Миколай доводився рідним братом моєї подруги, коли зустрілися, він мені дуже сподобався, кремезний, надійний, але я виду спершу не показувала… Він тоді працював токарем на машзаводі – був гарним фахівцем своєї справи. Три роки зустрічалися, потім як то плавно одружилися. Народився первенець – Сергій (взагалі Наталя подарувала чоловікові трьох синів – Сергія, Івана, Олександра - прим.авт.). Жили ми в гуртожитку біля «Юності», потім «Райдуги». Веселий був тоді час – люди жили дружно – разом відмічали свята, ділилися чим мали можливість. До речі, з багатьма своїми сусідами по гуртожитку дружимо та досі зустрічаємось за святковим столом …»

Після декретної відпустки працевлаштувалася Наталя на машзаводі в відділ техдокументації. Підприємство тоді в 70-80 роки минулого століття було на вершині своїх виробничих можливостей, працювало до 14 тис. працівників в три зміни, в рік виходило біля 200 лавокомплектів кріплень різних модифікацій, десятки електропотягів, сотні й тисячі вагонеток. Багато продукції йшло за кордон і не тільки в країни соцтабору… Для всього цього високотехнологічного обладнання було потрібно тони технічної, юридичної документації супроводу, яка повинна була бути своєчасно розподілена по робочім місцям… Робота на машзаводі - другий щасливий період в житті Наталі Анатолівни.

Крім виробництва, виконання службових обов’язків, на заводі того часу був дуже розвинутий спортивний рух. В кожному цеху була команда, яка брала участь в міжцехових змаганнях по волейболу, футболу, баскетболу, туризму, оздоровчої виробничої гімнастики. Також гарно працювала заводська художня самодіяльність. Взагалі, машзаводчани давали невелику кількість шансів на перемогу у будь-якому внутрішньоміському змаганні всім іншим підприємствам та установам Дружківки, міцно держали вони планку й на галузевих чемпіонатах. Наталя Анатоліївна із задоволенням брала участь майже у всьому – активна, спортивна, енергійна – була, кістяк команди відділу. До того ж любила і досі любить, і гарно вміє співати…

На жаль, все хороше має колись закінчуватися – з падінням обсягів виробництва на підприємстві почалися масові скорочення штатів, під ніж оптимізації попав і відділ техдокументації – більша частина працівників була скорочена. Без роботи осталася на деякий час і Наталя Анатоліївна.

Працевлаштувалася вона у сфері торгівлі, продавчинею в одному з магазинів одягу. Тут її й запримітила директорка нашої бібліотеки Тетяна Романченко: «Побачила, як гарно, легко та просто вона вміє спілкуватися з клієнтами, зрозуміла, що для бібліотеки – саме то. Довго не міркувала, запросила її до роботи в дитячу бібліотеку, тоді у нас як раз була вакансія»… І, як життя показало, не помилилася..

Так для Наталі Анатолівни розпочався третій щасливий період, який тривав довгих 15 років. «З початку було трошки лячно, адже нічим схожим я ніколи не займалася - каже Наталя, - але в бібліотеці такий гарний колектив, дівчата дружно підтримали мене, бібліотека швидко перетворилася в другій дім для мене…»

В п’ятницю в Нестайко пройшли урочисті заходи, присвячені виходу Наталі Анатолівни на заслужений відпочинок. Ну, як урочисті, – був накритий святковий стіл, треба казати, щодо всіх своїх позитивних якостей Наталя Анатолівна ще вміє чудово готувати. Сподіваємось, що нам таки й потім буде перепадати смачних її пиріжків з начинкою… Друзі прийшли й в вільній, неформальній,  дружній атмосфері просто провели час, провівши свою колежанку на пенсію… Було багато щирих та добрих слів, слів яких Наталя Анатоліївна заслуговує своєю багаторічною бездоганною працею в стінах бібліотеки ім. Всеволода Нестайка.

Бажаємо Вам, Наталя Анатоліївна, четвертого щасливого періоду в вашому житті, нехай все буде гарно! Виростіть онуків, дочекайтеся правнуків!

З любов’ю до Вас, ваші колеги. 

В родинному колі

Машзавод, навчання по ГО

Шлюби укладаються на небесах. Наталя зі своїм чоловіком Миколою 

Бібліотека - другий дім!

 

 

                   

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 

  

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події


© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности