«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

Бібліотеки підсумовують підсумки(!) восени. Коли з дерев, неспішно кружляючи, падає осіннє жовте листя, коли сама природа міркує з приводу врожаю: що було засіяно, вирощено, виховано та ретельно зібрано чи, навпаки, загублено…

З людьми також – чомусь восени ми більш схильні до філософських роздумів на різну тематику, у тому числі й відносно своєї діяльності. На цей рахунок у нас нещодавно була публікація (нажміть) в якій були відмічені наші найкращі в цьому міжкарантинному сезоні досягнення та працівники. В їхньому числі було названо прізвище нашої вельми поважної колежанки, наддосвідченої співробітниці, бібліотекаря бібліотеки ім. Чехова Марини Іванівни Савенко.

Ви знаєте, є люди з якими надзвичайно легко спілкуватися, ерудовані, з ними цікаво та просто, але не тільки тому, що багато знають, багато читали, а ще й тому, що вони заряджені оптимізмом та якимось внутрішнім м'яким світлом. Світлом, якого вистачає не тільки на себе, але й на оточення… Все це про нашу Марину, яка понад чотирьох десятків років працює в бібліотечній системі країни…

А починалося все з батьків, яким було уготовано долею зустрітися в Дружківці. Батько – Іван Кирилович, все життя пропрацював водієм вантажних автівок. Родом з Кіровоградщини, багатодітної родини. Було їх, пацанів в сім’ї, шестеро розбишак. Батька (дід для Марини) Кирил, ветеран Великої вітчизняної війни з фронту повернувся, але довго прожити не зміг – дали про себе знати тяжкі поранення. Отож, бабусі Ользі прийшлося тягти все на собі. Взагалі-то, на моє глибоке переконання, українській жінці треба ставити великі пам’ятники по всім містам нашої держави – стільки вони всього перенесли, скільки витримали… Чоловіки, ще з часів Київської Русі,- щось не так,- шаблю в руку та гайда воювати – то з поляками, то з татарами, то з турками, то з московітами, австріяками, німцями, або, що набагато гірше, зі своїми ж рідними братами - українцями… Жінкам залишалося тягнути господарство, похилих батьків та за своїми босяками-малюками доглядати… Добре, коли лихий козак додому повертався, а коли ні? Тому жінки в Україні і є таки загартовані духом – коня на скаку зупинити, в палаючу хату увійти… Тягти одній (чоловік загинув в ДТП) трьох діточок прийшлося і Мариніній бабусі з боку матері – Ніни Парфилівни.

Не зустрітися Іван та Ніна ніяк не могли, бо переїхав Іван до свого старшого брата працювати в Дружківку, а на вулиці по сусідству жила та зустрічала свою весну тендітна дівчинка Ніна…

Все життя Іван та Ніна прожили душа в душу підтримуючи один одного, виховали двох діток, поставили на ноги…

- Відразу після закінчення школи, - каже Марина Іванівна, - пішла я працювати на завод газової апаратури, хотілося як найшвидше стати незалежною та самостійною… Але трохи згодом все ж таки прийшло розуміння, що поки молода треба вчитися, продовжувати освіту. Тому я поступила в Дніпропетровське культпросвітучилище на бібліотекаря…. Чому так – моя тітка працювала шкільним бібліотекарем, тому я трошки була в курсі справи, до того ж просто любила читати (і досі люблю – посміхається). Потім було розподілення, згідно з яким поїхала працювати в Кривий Ріг. На вибір добре вплинуло й те, що у ті часи ходив регулярний автобус Слов'янськ – Кривий Ріг. Отож, як тільки була нагода та вихідні – стрибала в нього – і вдома… А одного прекрасного дня вирішила не повертатися, - сміється, - насправді, повернулася до Дружківки через сімейні справи…

З працевлаштуванням, прямо скажемо, бібліотекарці пощастило - в той час одна з наших колежанок пішла у декретну відпустку, таким чином з’явилася вакансія як раз для досвідченого спеціаліста, якого не треба вчити та роз’яснювати нюанси професії. Марина Іванівна одразу ввійшла в курс справи так, що коли прийшов час висвободити місце, розставатися з нею не захотіли, а знайшли інше місце, потім інше, поки Марина Іванівна не осіла твердо в «Чеховці».

- Кажуть, незамінних людей нема, – поділилася з нами директорка філії Галина Зуб, - але я відверто кажу – Марина у нас працівник незамінний – вміє робити все що треба й у неї все як то гарно виходить. До того ж чудова подруга і співпрацівниця, на яку завжди можна сподіватися, що не підведе.

А сама Марина, крім повсякденної роботи веде ще й клубну: під її опікою успішно працюють два клуби: «Відкриваємо серця» та «За здоровий спосіб життя». «Думка, - каже Марина, - що треба щось робити для того, щоб люди почали більше спілкуватися один з одним, у мене в голові сиділа давно. Бо в останні роки якось складається, що люди все більше та більше віддаляються один від одного. Діти виїжджають з нашого міста, молодь – в навчальні заклади, дорослі – в пошуках гарної роботи… Батьки залишаються наодинці. Це не дуже добре впливає на самопочуття. До того ж, в наш час досить багато нових викликів – необхідно знати як працювати з комп’ютером, програмою «Дія» - все це ми вивчаємо в наших клубах. Вивчаємо як протистояти старості – в першу чергу залишатися внутрішньо молодим…»

В цілому обидва клуби об’єднують близько трьох десятків дружківчан. Люди здружилися, кожна зустріч в клубі для них щось на кшталт маленького свята…

Допомагає також Марина і в роботі з молоддю – поруч з бібліотекою розташований машинобудівний коледж, студенти якого часті гості «Чеховки»…

А в вільний від повсякденної роботи час з задоволенням займається Марина Іванівна садівництвом – улюблені квіти – рози та хризантеми. «Повз ринку не можу спокійно ходити – обов’язково які-небудь насіння, живці чи клубні купую… На городі цілий квітник, але й огірки-помидорки теж є – ми ж українці, без цього не можемо…» - сміється...Крім квітів, двох котиків та однієї собачки, улюбленого колективу та роботи живе Марина Іванівна також тихими сімейними турботами. Дочка Ірина вже доросла, та самостійна жінка, а ось для онуки Ганночки, який виповнилося 11 років, наступає самий надвідповідальний час дорослішання… На жаль, бачаться родичі не так часто, як хотілося б Марині Іванівні – дочка з сім’єю живе біля Мар’їнки в Маріупольському напрямку – добиратися вкрай складно.

Так збіглося, що наша публікація прийшлася на день народження Марини Іванівни, тому ми від колективу всієї централізованої бібліотечної системи міста бажаємо їй міцного здоров’я, нових творчих досягнень, добробуту та всього найкращого в житті. Нехай все у тебе буде гаразд, наша люба Марина!

 

© Василь Рамішвілі, 2021

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 

  

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події


© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности