«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

Але ні – розпочався новий етап!…

Продовжуємо наш цикл статей, присвячених найкращим працівникам бібліотечної системи міста. Цього разу розповімо Вам, наші улюблені читачі, про одну з наших найталановитіших колежанок – Ольгу Володимирівну Красилю. Розповімо не тому, що вона 13 грудня святкує свій ювілей і не тому що згідно з підсумками на День бібліотекаря її праця, її зусилля були відмічені почесною грамотою виконкому міськради, а тому, що вона красива людина – як зовні, так і внутрішньо… Жінка, якій упродовж життя доводилося частенько демонструвати справжню незламність та стійкість духу – бо доля сповна дарувала їй не тільки пряники…

ЇЇ карі очі – бездонні - великі чарівні вири, в яких, мабуть, потонули багато дружківських і (не тільки дружківських) хлопців. ЇЇ талант – безмежний - як кожен «стрілець» по зодіаку, вона дуже працелюбна, легко спілкується з людьми, з дітьми, миттєво знаходить спільні цікаві теми розмов… Як бібліотекар – вона справжній універсальний фахівець – вміє все – і книжку видати, і звіт «народити», і сценарій заходу написати, і цікаво провести, і коня на скаку зупинити, і в палаючу хату війти – одним словом, -  надійна гвардія бібліотечної системи міста.

Хоча, - розповідає Ольга Володимирівна, - про професію бібліотекаря ніколи не мріяла. Взагалі не було ніяких особливих уподобань щодо майбутнього, просто так вийшло…»

Але ми розуміємо, що нічого в житті так просто не трапляється.

Почалося все з того, що до нашого міста в якості будівельника приїхав молодий гарний хлопець Володимир Міхно, - справжній козак із серця України – Полтавщини. Тут він і зустрів кохання всього життя - свою Валентину. Дочекалася вона свого любого морячка з призову – довгих 4 роки чекала – тоді були такі терміни служби. Служив Володимир на Далекому Сході, на згадку про ті роки потім все життя носив тільняшку. Зіграли весілля, Володимир влаштувався на машзавод токарем. Був на гарному рахунку у керівництва – досяг найвищого рівня кваліфікації у справі – 6 розряду. За 330% планового завдання мав отримати орден Леніна, але відмовився, бо вважав, що в цьому досягненні була заслуга всіх працівників, що допомагали йому в перевиконанні планових завдань. Ось таких моральних принципів була людина! Після виходу на пенсію, працював Володимир Павлович у ГВК, ремонтній бригаді – та безвідмовно ремонтував всім бабусям у селищі водопроводи, крани та всю сантехніку. Бодай що, йшли відразу до Володьки-морячка, знали, що гарно зробить… Матуся, Валентина Павлівна все життя працювала в бухгалтерії – в держбанку, після в ГОРОО. Ольга Володимирівна згадує, що був якось такий випадок – працювали майже до 24.00, 31 грудня, – бо на 1 копійку не сходився дебет з кредетом… Рідні з шампанським під дверми зібралися. Ті, хто жив далеко до дому вже не поїхали, осталися зустрічати Новий Рік в селищі: «Найвеселіша  зустріч вийшла,- посміхнулася Ольга, - взагалі то тоді жили не так як нині, весілля, дні народження, різні свята відмічали всією вулицею – весело та гучно.

Навчання Ользі давалося відносно легко, була майже відмінницею, за винятком математики та фізики – з яких були четвірки… Але, як ми вже вище казали, чіткого розуміння в якій сфері продовжити навчання після закінчення школи у дівчини ще не було, тому «за компанію» з групою друзів-однокласників поїхала в Київ вступати в інститут масового харчування. Здавати як раз довелося фізику, хімію, математику… Трохи недобрала балів та була вимушена вертатися додому. Приїхала і відразу влаштувалася на роботу у другу школу – в харчоблок до Віри Михайлівни Панасейко.

По вихідним ми також працювали в кафе на автовокзалі, торгували чудовими пиріжками та іншими кулінарними виробами на вулиці. Віра Михайлівна багато чому мене навчила в плані смачного готування їжі,- каже Ольга,- у неї була мрія зробити кафе в якому працювали молоді кадри, що були б не зіпсовані тодішніми методами торгівлі та роботи у сфері послуг (обважування, недолив, розведення напоїв, хамство – на жаль воно й нині має місце)».

Всіляко пропонувала Віра Михайлівна Ользі як гарній працівниці вступати у Донецький інститут масового харчування…

-«Але, я як подумаю, що це треба все життя у 4 години ранку вставати з ліжка, бігти на роботу, замішувати тісто, щоб воно встигло підійти, так мій ентузіазм щось зникав нанівець, - поділилася потаємним Ольга, - тому взяла я та й подала документи у Харків до інституту культури на бібліотечне відділення. Одна моя знайома, яка там навчалася, була просто в захваті від цього навчального закладу, самого міста… До того ж ще наш викладач з фізики Іван Лукич Цібровський радив, мовляв: «Їдьте до Харкова, там донецьких поважають та є гарна навчальна база – бо місто велике, розвинуте, має промисловість, багаті культурні та наукові традиції.» Дома не знали, а коли дізналися - були в шоці: «Тут є можливість оволодіти гарною професією, яка буде непогано годувати, а там що?»

Екзамени Ольга здала «з піснею» легко та невимушено. Так розпочався новий, один з самих щасливих періодів життя – навчання в інституті. Одночасно вчитись до Харкова на будівельника поїхав і її друг з дитинства Юрій Красиля. Разом гуляли по місту, відвідали всі музеї, театри, кінотеатри, культурні, пам’ятні споруди, всі романтичні закутки мільйонного міста: «Парк Горького був нашим самим найулюбленішим місцем прогулянок та зустрічей». З Харкова Юрія призвали до армії, Ольга чекала й дочекалася. Хоча, зізнатися, це було нелегко. Молода, смішлива, файна, витончено струнка дівчинка з бомбезно величезними очима – приваблювала багато до себе уваги зі сторони хлопців. Чіплялися, залицялися, пропонували руку та гаряче полум’яне серце, але все марно… Ольга вийшла за Юрія відразу після його демобілізації.

Успішно завершив навчання, Ольга мала можливість вибрати собі місто працевлаштування, але на прохання батьків вони з Юрієм повернулися до Дружківки. «Була така ломка, - відкрито поділилася почуттями наша героїня, - начебто життя закінчилося і все, більше не буде в неї нічого хорошого…» Та й зрозуміло чому, після Харкова, з його насиченим порядком денним ніччю та днем, Дружківка виглядала не дуже привабливо. Але що зробиш, життя все-таки брало своє – дівчина влаштувалася на роботу в бібліотеці профкому машинобудівного заводу. В перервах проводили серед робочого класу політінформації – читали їм газети, знайомили з новинами культури та мистецтва. Заводчани уважно слухали, сумісно з забиванням козла та нехитрим перекусом з домашнього тормозка…

А потім вже бувши в декретній відпустці, зустріла якось Ольга свою знайому по інституту подругу, яка і розказала, що в метод відділу центральної бібліотеки з’явилася вакансія – рішення приймати треба негайно! Ото ж Ольга, оформивши свого первістка у ясла, негайно й перепрацевлаштувалася.

Наступив новий, яскравий та цікавий період життя. Разом зі своєю колежанкою Ірою Іванішко вони склали такий яскравий дует талановитих особистостей, що тільки тримайся! - Капусники, різноманітні застави, культурні, громадські масові акції, розважальні програми та інше – дівчата робили сценарії, виступали у якості режисерів, ведучих та виконуючих драйверів майже всіх бібліотечних та великої частини міських заходів. Творче, інтелектуальне життя просто кипіло. Народила другого сина – здавалося б попереду щасливе життя з коханим чоловіком, улюбленою роботою, швидко зростаючими бешкетниками, але доля казала своє слово…

Раптом, від серцевого нападу на 44 року життя помирає Юрій… Людиною він був чудовою – працьовитий, компанійський, працював в будцеху машзавода… Неможливо описати все почуття горя, що охопило Ольгу Володимирівну. Все пішло шкереберть… Старший син Стас був вимушений перервати навчання в юридичному університеті, зайнятися пошуками роботи, а сама Ольга , доручивши турботу про малого Владика мамі, поїхала до Москви в якості заробітчанки… Треба було погашати кредити…

30-річними зусиллями наших політиків та можновладців благодатна Україна перетворилася в країну заробітчан. Багато мільйонів наших земляків вимушені шукати щастя та хліба насущного за кордоном, бо в рідній неньці постійна криза – економічна, політична, моральна, духовна… Але, якщо хтось думає що на закордонщині медом намазано, той глибоко помиляється. Проблем – вистачає. І перша з них – діти ростуть без батьків… Ото ж всі роки коли Ольга Володимирівна працювала у столичній московській сфері торгівлі, мучилася по орендованим куткам, її серце рвалося до рідних. Старшого вдалося на деякий час пристроїти до будівельної компанії у Підмосков’ї.

Вертатися прийшлося коли захворіла Валентина Павлівна, треба було доглядати бабусю. І працевлаштувалася Ольга Володимирівна, як ви думаєте куди? – Звичайно у бібліотеку! Завідувачкою філії № 3 МАН (її тоді Ашот Норікович закінчував будувати).

Були потім ще вояжі на заробітки, але у 2013 році, вже остаточно, Ольга Володимирівна повернулася до рідного міста, роботу знайшла як кваліфікований фахівець в дитячій бібліотеці ім. Купріна, із задоволенням возиться з малечою. Не тільки бібліотечною, але і своєю - сини оженилися та понароджували онуків. Проживають тут в Дружківці, поруч, можна сказати. Дарувала доля Ользі й чоловіка – випадково зустрілися на якомусь вечорі та і зійшлися разом дві самотності.

- Це питання задаю всім колегам, як ви думаєте в якому напрямку варто розвиватися бібліотечній справі, враховуючи інтернет, стрімке поширення гаджетів, дистанційне навчання?

- Гаджети та інтернети є ще далеко не у всіх. До того ж неодноразово бачила, як «продвинуті» діти відставляли свої круті телефони, вставали від комп’ютерів та з великим задоволенням брали участь в наших заходах – вікторинах, іграх, розвагах, квестах. Живого спілкування поки ще нічого не замінить. Є у нас, як мені здається, дуже корисний напрям – розвиваючі заняття з дітьми та підлітками, клуби по інтересах, індивідуальні зайняття, навіть є попит роботи з дітьми-аутистами. І все це безкоштовно, і все це людям потрібно. Має перспективу, на мій погляд, співпраця з громадськими організаціями – ми маємо можливість надавати їм майданчик для спілкування з громадянами. Взагалі, вважаю, що взятий напрямок розвитку бібліотеки, як поліфункціонального центру, де можна і книжку взяти, і знайти спільнодумців, і в інтернеті посидіти, і якусь виставку, фотогалерею, чи виступ побачити, тематичні заходи масові провести – це правильний, органічний напрямок. Його лише треба підкріпити фінансами зі сторони держбюджету… Поки все тримається завдяки ентузіазму та допомозі небагатьох меценатів. Люди потребують живого спілкування і бібліотека може його дати… Може дати бібліотека знайомство із багатьма новими українськими авторами, їхніми творами, національною культурою її традиціями…

- Традиційне питання. Напередодні свята зустрічі Нового Року, Різдва Христова, щоб ви хотіли побажати собі та людям?

- Насамперед миру. Миру не тільки країні, але кожній сім’ї, миру в душі кожної людини. Події останніх років, маю на увазі війну, пандемію, якось по особливому висвітлили крихкість життя, його цінність. Тому хочеться побажати всім і собі також здоров’я, довгих років спокійного щасливого життя в оточенні рідних та близьких. У мене є діти, є онуки, цілих п’ятеро, є для кого жити…

Записав Василь Рамішвілі

Всі колеги та колежанки вітають Ольгу Володимирівну з ювілеєм та бажають їй всього самого найкращого, нехай буде тепло та затишно в Вашій оселі! 

 

 

    

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

  

  

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події

Канал не знайдено

© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности