«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

Кожна людина унікальна. Унікальна по своєму. Але скільки живу на цьому світі – ніколи не бачив настільки спокійних, урівноважених людей, що буквально випромінюють доброту навколо себе, як Галина Олександрівна Бобишева.

Серед працівників бібліотечної системи міста є декілька людей, яких можна назвати стовпами, основою всього що робилось, робиться і буде робитися у бібліотеках Дружківки – Галина, як раз і є такий міцний фундамент. Бо, в це складно повірити, – у цьому році вона відмітила ювілей 70-річчя та півстолітній ювілей роботи у Централізованій Дружківській бібліотечній системі!

Діло було так, - розповідає Галина, - У ті роки бібліотеки досить часто проводили масові заходи, у тому числі так звані читацькі конференції – зустрічі з людьми безпосередньо у районах міста. На одній з таких конференції тодішня завідувачка бібліотеки Катерина Костянтинівна Чустова поскаржилася, що бібліотекам міста не вистачає кадрів. На цьому заході був присутній наш сусід – Володимир Микитович Кайда, він мені й запропонував, мов іди, Галино, працювати до бібліотеки, книжки читати любиш, будеш гарним бібліотекарем. Я дійсно читати дуже любила, мене до цього привчили дідусь з бабусею та і батьки книги шанували, хоча все життя натужно працювали на виробництві.(До речі, дід у Галини був відомою у місті людиною, ветеран громадянської війни, Василь Ветчинкін – у 1919 році керував міським відділом охорони здоров'я, рятував місто від оспи та холери, працював на Торецькому заводі, НКМЗ, викладачем у ПТУ в Краматорську… Взагалі-то у Галини Олександрівни бойовита родина – її батько звільняв від фашистів Білорусь, Польщу, дійшов майже до самого лігва звіра, але був тяжко поранений. Видужав та повернувся до дому живим - прим.ред.). До того ж, після школи хотілося собі знайти роботу яка б подобалася. Ось і зайшла на все життя. Склала маленький екзамен на профпридатність та почала роботу.

- Виходить, що хрещеним батьком професії став герой Вітчизняної війни Володимир Кайда (для молоді хочемо нагадати, що в роки другої світової війни, наш земляк Володимир Микитович Кайда був, як би зараз сказали, морпіхом-десантником. Великої сили був чолов’яга – в рукопашній вбивав фашистів одним ударом кулака. Героїчно воював на Малій Землі в Новоросійську – прим.ред.). Який він був як людина?

(Володимир Кайда з сестрою Мариною)

- Дуже проста, майже як всі сильні великі люди - дуже добродушна. Майстровита – постійно щось робив, ремонтував, займався присадибною ділянкою. Хлібосольна – до нього дуже часто приходили у гості – ветерани, молодь – всіх вітав, всіх пригощав. Потім йому як почесному громадянину Новоросійська дали на побережжі квартиру та він переїхав жити туди. Приїжджав до нас неодноразово, а нещодавно заїжджав його рідний син, було у нас маленьке свято – вечір спогадів з цього приводу.

(Вечір спогадів, другій зліва син Володимира Кайди - Валерій)

- Повертаємось до вас. Якщо до ворогів рука у Кайди була важкою чи стала вона легкою для вас? Як склалося на професійних теренах?

- Добре склалося. Працювала, водночас вчилася в Обоянському бібліотечному технікумі, роботала у читальному залі, потім завідувачкою читального залу, потім прийняла бібліотеку, четверть віку пропрацювала в бібліотеці заводу металевих виробів. У 2005 році вийшла на пенсію та влаштувалася у бібліотеку сімейного читання МАН, потім перевели сюди – працювала в юнацькому абонементі, в секторі періодики, в відділі комплектування… майже всі перепробувала спеціальності – сміється… Хотіла навіть попробувати себе бібліотекарем в Афганістані – вже всі документи зібрала, чекала на виклик з Військкомату, але там почалося загострення, виклик все відкладували та відкладували…. Так що не довелося мені сіяти культурне, добре вічне на Сході (сміється). Взагалі то тяга до мандрів у крові є, мабуть від предків. Моя молодша сестра Марина у свій час майже до Владивостоку в складі студзагіну добралася…

- Де ж саме подобалося вам працювати найбільше?

- Коли була молодою звісно з людьми – на прийомі, у читальному залі. З віком потягнуло до більш спокійної праці з книгами….

(Хто б міг подумати, але теперішня директорка бібліотеки Тетяна Романченко у молоді роки була досить темноволоса дівчина…..)

- Зараз багато говорять про бібліотечну справу, потрібні чи непотрібні бібліотеки, як людина що має величезний стаж та попит роботи, яким ви бачите майбутнє бібліотечної системи? Взагалі, книга виживе чи ні?

- Безпосередньо в нашій країні – вкрай складним. Бачите що діється? Що оптимізуються, а практично скорочуються всі соціально-важливі напрямки - бюджетні медичні заклади, диспансери, школи, дойде черга й до бібліотек… До того ж, що у всіх більш-менш розвинених країнах бібліотеки знаходяться навпаки у центрі уваги. Там розуміють чому, тому що вміють бачити перспективу…На сучасному етапі розвитку, вважаю, що бібліотекар – професія потрібна, бо побачив людину, перекинувшись з нею парою фраз, досвідчений бібліотекар миттєво зрозуміє що її бентежить, непокоїть та порекомендує ту літературу, яка зможе допомогти у тому числі й в психологічному стані. Сама знаю декілька таких випадків, коли книга, як своєчасно вжиті ліки врятувала життя, міняла його на краще… Книга обов’язково виживе. Це як театр. З винаходом телебачення багато спеціалістів, культурних діячів казали що все, люди забудуть про театри, перестануть ходити, залишаться тільки мильні опери та телесеріали. Але бачите – аншлаги. Так і з книгою – вона залишиться. Наприклад, особисто я не можу заснути щоб на ніч не почитати щось… В основному періодику…

- А як у вас склалося на сімейному фронті. Хто зміг завоювати серце чорнобривої Галини?

- Та був один хлопець… Віктором звали. Він на рік мене старше, жив по сусідству. Це така вулична дружба була, разом грали, бешкетували, а потім дружба як то непомітно переросла у кохання… Рано вийшла заміж, народила доньку Олену, зараз у дитячому садочку працює. А вона нам разом з улюбленим зятем подарувала двох чудових онучок – Лілію та Інну. Дівчата виросли – одна в школі працює друга - в ГОРОО. Зараз і правнучки є! Підростають дві маленькі шкоди!

- Якщо на свою прабабцю у молодості схожі, то хлопців просто масове поранення сердець очікує… І зрозуміло що у вільній від улюбленої роботи час вашим хобі є зі своїми дівчатками возитися?

- Так, звісно, а ще щось почитати, раніше коли зір був краще досить непогано в’язала, шила по викройках з Бурди та інших модних журналів.

(Покриття на дивани в Грайлику - робота Галини Олександрівни)

- І наостанок, щоб ви хотіли побажати своїм землякам, колегам, суспільству?

- У першу чергу мира. Він нам як повітря необхідний. Без миру нічого хорошого нашу країну не очікує…

 

Бесідував Василь Рамішвілі.

Відзнаки за бездоганну працю! 

Найдорогоцінніший скарб сімейного архіву – письмо з фронту. Так, той самий знаменитий трикутник…

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 Шановні друзі!

 

З серпня відновлюється робота бібліотечних клубів. Функціональні питання діяльності клубів в умовах карантинних обмежень будуть додатково опубліковані на сторінках нашого сайту. Слідкуйте за публікаціями…

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події


© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности