«Бібліотека – територія ідей»
Режим роботи: 10:00 - 18:00; вт - вихідний
Адреса: м. Дружківка, вул. Енгельса, 112, 84206
Комунальний заклад
"Дружківська міська центральна
бібліотека ім. Лесі Українки"

Серед наших колег, чия діяльність була відмічена почесною грамотою на міжнародному дні бібліотек, яке все прогресивно людство святкувало 30 серпня, була і керівник бібліотеки-філії №1  ім. А.Чехова Галина Миколаївна Зуб. Це дійсно заслужена винагорода зусиллям Галини Миколаївни у напрямку переформатування роботи бібліотеки, підняття її на новий рівень взаємодії з читачами та клієнтами «Чеховки».

Взагалі так склалося долею, що Галині крім професії бібліотекаря прийшлося освоювати цілу низку знань та вмінь, більш того, про бібліотечну справу вона взагалі майже й не думала. Про це думала доля…

Токар, бібліотекар, маляр-штукатур, дизайнер, продавчиня, турботлива матуся, вірна подруга та справжня роботяга – мене завжди дивувало як легко та просто Галина може знаходити спільну мову з абсолютно різними людьми – дітьми, молоддю, дорослими, ліриками, фізиками, рафінованою інтелігенцією та звичайними нашими українцями від сохи й станка… Мабуть, тому, що багато чого зазнала на собі та багато з чим прийшлося зіткнутися їй та її родині.

Миколай та Зоя Зуб - батькі Галини - яка чудова пара!

- Матуся моя з переселенців. У 1944 році вдову бабусю з трьома дітьми (дід загинув в 39-у році коли почалася Друга Світова війна) за дві години виселили з рідної оселі у Польщі, Люблінському воєводстві, посадили в товарний вагон та повезли до Запоріжжя. Їхали два місяці. Не загинули з голоду лише тому, що нашій сусідці НКВС дозволили взяти з собою худобу – всі разом на полустанках збирали корові – кормилиці траву. Привезли до якого-то села – після німецької окупації – одні голі труби, дали вцілілу хатинку- руїнку та влаштували до колгоспу. Коли дівчата підрослі, закінчили школу, старша сестра, моя тітка, перебралася в Дружківку та згодом перетягнула сюди всіх родичів, — згадала Галина Миколаївна, та продовжила, — батько народився на Харківщині, а з мамою познайомився на машзаводі – вони обидва закінчили машинобудівельний технікум за спеціальністю «зварювальник». Молоді булі, енергійні, звала їх у дорогу романтика – тому по комсомольському заклику поїхали в Сибір до міста Іскітим. Працювали там на виробництві, в Іскітимі я й народилася. Мені там подобалося все – клімат – зима така якою й мусить бути справжня зима – мороз, сніг, сонце; жарке літо, шкільні друзі – досі переписуємось. Коли дізналася про те що батьки вирішили повернутися (сімейні обставини), то дуже засмутилася. Єдине, що мені якось допомогло пережити розлуку — це чудова атмосфера у новій 12 школі, куди пішла вчитися, нові друзі та гарні вчителі, які допомогли мені закохатися в Україну, нашу рідну мову… Був, також, у нас абсолютно чудовий класний керівник — Іван Лукіч Цебровський…

- А як вийшло влаштуватися в бібліотеку? Невже це була мрія з дитинства?

- Після закінчення школи наші дівчата подалися хто на педагога, хто на вихователя, хто в торгівлю, а значна частина класу – у ДонГУ на філологію. Подала туди документи за компанію з подругою і я. Закономірно не доотримали необхідних балів. Оскільки на роботу мене не брали – ще не було 17 років (до школи пішла раніше) продовжила освіту в нашому ПТУ – на токаря. Отримала першу спеціальність та влаштувалася на машзаводі. Дали мені станок довоєнного року випуску та замовлення на маленькі детальки ціною 5 копійок… Хоч цілодобово працюй, більше ніж 25 тодішніх рублів не заробиш… (Думається, всі станочники, які працювали на заводах знають, що таке вигідне замовлення і як їх керівництво розподіляє). Своєрідний курс молодого бійця – я його пройшла і тоді мені перевели на посаду комірника. Але мені це не влаштовувало – тому я дуже інтенсивно готувалася до екзаменів у Мурманське морехідне училище (така була тяга до зміни місця) – фізику, яку в школі терпіти не могла, за два місяці майже напам’ять вивчила. Та коли прийшло запрошення з Мурманську на екзамен про цю мою партизанську самодіяльність, посміхнулася Галина Миколаївна,  дізнались батьки та прийняли рішення що «дівчинку треба рятувати». У той самий час моя тітка розказала, що в бібліотеці звільнилося місце – та порадила мені сходити на співбесіду до Тетяни Олексіївни…  До роботи в бібліотеку можна було влаштуватися тільки з профільною освітою. Тому перше питання яке вона мені задала: бажаю чи ні я вчитися? - Звісно бажаю, тому вступила до Обоянського бібліотечного технікуму. Вчилась і одночасно працювала в філії №8 (Космонавтів, 36), вона була потім розформована.

А яку красуню дочку народили!

Нова професія мені дуже сподобалася – жива, інтелектуальна, постійно люди, масові, культурні заходи – було дуже цікаво. До того ж, підібралася гарна команда спеціалістів – Алла Клюшнік, Ната Іванова, Світлана Желтова, Оля Красиля, Ірина Іванішко та інші наші дівчата… Ви може і не повірите, але на роботу я ходила як на свято… Паралельно продовжила освіту – вступила до Харківського інституту культури (нині – Харківська державна академія культури), вийшла заміж, народила двох діточок, розійшлась…

Галина Зуб зі своєю дочкою Олею(працює в медицині)

- Як же так вийшло, що все кинули та стали заробітчанкою?

- Треба було якось підіймати дітей, а пам’ятаєте той час – ціни ростуть до стелі, все руйнується,  а тут надійшла пропозиція підробити. Тому і поїхала. Працювала маляром-штукатуром на ремонті осель в Москві та області. Спочатку було надзвичайно важко, як кожній людині яка зовсім не мала уявлення що таке ремонт та ремонтні роботи. Мені кажуть «тут криво», я дивлюся — все рівно… - сміється, — згодом навчилася, засвоїла тонкощі та хитрощі професії, зайнялася дизайном. Може там би й залишилася, бо почало непогано виходити, але  проблеми зі здоров’ям у батьків, а потім злощасний 2014 рік та всі ці сумні події.

Галина з сином Максимом (студент) 

- Словом, залишилися на батьківщині. А як виживали?

- Працювала. Те що доля давала - ні від чого не відмовлялася: на ремонті осель, продавчинею — у кіоску, на ринку, в магазині… До речі, ця професія теж сподобалася – вона багато чому мене навчила, в спілкуванні, в розумінні людських потреб, характерів… В 17-ому році літом поїхали з подругою на морі – не відпочивати, а працювати в магазині – такий собі сезонний підробіток. Працювали з ранку до пізнього вечора без свят, вихідних і роздиху… Заробила грошенят, думала, нарешті відпочину, а тут дзвінок, мов, є місто у шкільній бібліотеці, підеш? - Так я знову стала бібліотекаром! Майже рік пропрацювала у 7-ій школі, а потім, в літку 18-го року, вже від Тетяни Олексіївни надійшла пропозиція очолити філію міської бібліотеки. Погодилася не роздумуючи!

- Ви багато чого бачили, багато де працювали, як ви думаєте, якою мусить бути робота бібліотек, щоб вони оставалися потрібними, цікавими громаді, людям?

- Переважно все ж таки до нас ходять люди старшого покоління, люди, які звикли листати книгу. Молодь вже не така – вона звикла до сенсорних екранів, інтернету, онлайну. Щоб їх залучити до бібліотеки треба стати цікавими для них, знати їхні мрії, бажання, вміти підтримувати їхню зацікавленість. Давати їм те, що через зайнятість не завжди можуть дати батьки… Діти різні, але хороші, розумні, прагнуть підкорити світ у доброму розумінні цього поняття. Тому працювати по старому, як ми працювали ще декілька років тому вже не можна. На жаль, втрутились карантинні обмеження, які пригальмували роботу наших клубів, тісну налагоджену співпрацю з педагогами шкіл та технікумів. Маємо надію що ненадовго. .. А поки всі на карантині будемо працювати над втіленням нової ідеї – скороченого варіанту книжок з навчальної літературної програми. Хочемо створити презентації книг, які з одного боку давали б повну характеристику художнім творам авторів, їхньої біографії, цікавим фактам життя, давали короткий виклад твору, з другого — викликали б бажання у молодої людини прочитати твір повністю…

- Остаточне питання. Про що мрієте, чого бажаєте?

Мрію про ремонт в бібліотеці. Проект молодіжного майданчика КинЗомо – у нас вже готовий, ми його направили на розгляд. Чекаємо результатів. Проект призначений на поглиблення роботи з молоддю, влаштування в бібліотеці маленького кінотеатру для перегляду навчальних, документальних фільмів, фільмів громадської направленості.

Для себе – щоб у дітей все було гарно. Для всіх нас, для країни – миру та злагоди, щоб добробут був у всіх…

Записав Василь Рамішвілі

Бібліотека Чехова: що бачать читачі  та що не бачать. Ремонт край як потрібен!

 

 

 

Календар

Календар свят України. Граматика української мови

ОГОЛОШЕННЯ

 Шановні друзі!

 

У зв'язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті, робота бібліотечних клубів тимчасово зупиняється.

 

 

 

 

 

 

 

Погода в Дружківці

Курс валют

Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Останні новини і події

Канал не знайдено

© 2018 Все права защищены. Политика конфиденциальности